Холодно. На небосхилі все рідше й рідше з*являється променисте сонце. В обличчя дує вітер,який ще пахне літом. Іду по вулиці і чую, як під ногами шелестить засохле листя берізок, кленів, ясенів. На землі десятки каштанів. Це осінь. Вона завжди приходить вчасно. Грізно вривається у людські серця і заливає в них зливою смуток. Це пора дощів,холодних вечорів,барвистого листя і гарячого чаю... Осінь — це надзвичайно красиво, і водночас - це надзвичайно сумно.
Будучи ще п*ятирічною дівчинкою, я обожнювала цю кольорову пору. Тоді вона приносила мені тільки радість. Мені часто в спогадах з*являється картина: маленька дівчинка із золотистими кучерями та веснянками на носику, посміхаючись, біжить лісом , раптом вона натрапляє на велетенський барвистий кучугур, не вагаючись вона стрибає на нього і враз відчуває дурманний запах засохлого осіннього листя... Так пахне осінь. Так пахне моє дитинство.
Сьогоднішня осінь особлива для мене. Це моя вісімнадцята осінь.”Ну що ж, ти стала зовсім дорослою!”- повторяю я вкотре сама собі. І розумію, що ця перша студентська осінь — це остаточний кінець мого дитинства. Залишилось тільки останній раз стрибнути в барвистий кучугур,відчути той незабутній запах і прокричати:”Прощавай, дівчинко із золотистими кучерями та веснянками на носику..!”
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар